Мабуть, що одним з найвизначніших напрямів в образотворчому мистецтві XIX (і частково початку XX) століття став імпресіонізм. Імпресіонізм, який визначив багато в чому напрями подальшого розвитку мистецтва, у живописі створив справжню революцію в плотському сприйнятті світу і в художній техніці.

   Імпресіонізм (фр. impressionnisme, від impression — враження) – це напрям у мистецтві, що зародився в другій половині XIX століття у Франції. У живописі імпресіонізм — це рухомий, ефемерний і вислизаючий світ, тому основний акцент робиться на цю вирішльну мить. Стиль імпресіонізму надає перевагу світлу, дотику, кольоровій вібрації.

    Варто зазначити, що такий напрям, як імпресіонізм, у мистецтві не міг виникнути на порожньому місці. Картини художників цього напряму багато в чому схожі на роботи майстрів Стародавньоїї Греції і Риму, особливо – на майстрів так званого «фаюмського портрету». Окрім цього, кажучи про історію імпресіонізму, не можна не згадати таких майстрів епохи Відродження, як Франческа, Тіциана, Веронезе, Лотто і Тінторетто, які вирішували ті самі завдання передачі світла і кольору, і виробили оригінальну імпровізаційну техніку. Крім того, передвісниками імпресіонізму в голландському живописі були такі художники, як Франс Халс і Ян Вермєєр Делфтський (який багато в чому був заново відкритий завдяки художникам-імпресіоністам). Окрім цього, можна знайти межі стилю імпресіонізму в роботах іспанських живописців – Дієго Веласкеса і Ель Греко.

   Крім того, не можна не відзначити інші чинники, що вплинули на живопис імпресіонізму. Одним з них став винахід фотографії. Вислизаючі жести, новий ритм, крупні плани і точки зору, що не помічаються, – все це вразило художників і стало основою імпресіонізму, як стилю. До того ж великий вплив на творчість таких представників імпресіонізму, як Едуар Мане, Едгар Дега і Клод Моне надали роботи японських майстрів – таких, як Кацусика Хокусай, Хіросиге і Утамаро.

Основні особливості імпресіонізму полягають в іншому відношенні до дійсності. Представники імпресіонізму в живописі намагалися зберегти вислизаючу мить, звернути увагу на те, що ми не помічаємо в повсякденному житті – на прекрасні швидкоплинні образи, час існування яких вимірюється митями. Крім того, особливістю імпресіонізму є той факт, що художники-імпресіоністи намагаються донести не лише статичний образ, а й враження, яке вони випробували, спостерігаючи його.

   Крім того, імпресіонізм у мистецтві зробив переворот у техніці живопису – в 1869 р. у Бужевалі К. Моне і О.Ренуар спонтанно відкривають принцип розділення кольорів у атмосфері, який стане основою майбутньої революції в техніці образотворчого мистецтва під назвою живопис.

   Століття імпресіонізму можна ропочати відлік з першої важливої виставки картин імпресіоністів, яка прошла в період з 15 квітня по 15 травня 1874 року в майстерні фотографа Надара. На цій виставці картини художників-імпресіоністів були представлені в кількості 165 штук . Саме тоді з'явився сам термін «імпресіонізм» – його народження було обумовлене назвою однієї з робіт, представлених на першій виставці імпресіоністських картин, – «Враження. Схід сонця» Клода Моне, яка французькою називалася «Impression, soleil levant». Один з ворожих критиків для сміху обізвав групу художників «імпресіоністами». Художники, з виклику, вирішили прийняти цю назву, і згодом він прижився і втратив свій первинний негативний сенс.

   Імпресіоністи не мали програми, але мали великі амбіції: розуміння ролі світла, яке впливає на форму і об'єкт. Світло стає принциповим елементом імпресіонізму в живописі. Природно, контурний малюнок, як і світлотінь, відсутній у імпресіоністів; глибина не передається перспективою, але пом'якшенням колірних тонів.Живопис імпресіонізму переважно включає живі кольори сонячного спектру. Чорні, коричневі і сірі колірні тони загалом ігноруються, не включаються в палітру. Чисті кольори часто кладуться на полотно без попереднього змішування на палітрі і сприймаються глядачем згідно з системою оптичного змішення, відкритою французьким хіміком М. Е. Шеврелем; кольори взаємодіють, згідно із законом додаткових кольорів; кольорові дотики дробляться, розсипаються на численніі «коми», нанесені одні біля інших і зображення формується з безлічі кольорових осколків.

    Основними художниками імпресіонізму XIX століття стали Едуард Мане, Едгар Дега, Клод Моне, Огюст Ренуар, Альфред Сислей, Каміль Піссарро, Фредерік Базіль, і Берта Морізо. Хоча століття імпресіонізму було недовгим (регулярні виставки імпресіоністів тривали до 1886 р.), картини художників цього напряму здійснили величезний вплив на образотворче мистецтво. Мистецтво імпресіоністів дозволило по-новому поглянути на багато проблем. Попри те, що формальна історія імпресіонізму завершена, ця течія й досі має вплив на образотворче мистецтво.