Нині одним з найзначущих напрямів образотворчого мистецтва ХІХ століття є імпресіонізм. Увірвавшись у межі дозволеного в живописі, він був покликаний змінити його художню техніку. Сприйняття світу через імпресіонізм значно відрізняється від інших течій у живописі.
  Течія імпресіонізм народилася у Франції, у другій половині ХІХ століття. Живопис представляє його, як світ, що рухається, вислизає. Акцент художники роблять на плин часу, вислизаючу мить, на сьогоднішній день. Звісно, як і ніщо інше, імпресіонізм не виник «нізвідки». Часто картини художників даної епохи перегукуються з роботами майстрів Стародавніх Риму та Греції. Першими ластівками у розвитку імпресіонізму стали художники Ян Вермеєр Делфтський і Франс Халс. Не можна не помітити його риси і в роботах іспанців Ель Греко та Дієго Веласкеса.
Також, не можна забувати про важливу причину виникнення імпресіонізму. Нею став винахід фотоапарата. Раніше невидимі, а тепер так явні - рухи скул, емоції, великі плани глибоко вразили живописців-імпресіоністів і підштовхнули до звершень.
 Головним завданням імпресіонізму є привернення уваги до швидкоплинних, до прекрасних, непомітних моментів повсякденного життя.
 Імпресіонізм у техніку виконання того чи іншого твору вніс переворот. Його першовідкривачем став Клод Моне і Огюст Ренуар. Вони абсолютно несподівано для себе відкривають новий принцип роботи. Принцип, що покликаний викликати революцію в живопису, принцип поділу кольорів в атмосфері.
 Імпресіонізм заявив про себе в травні 1874 року. Майстерня фотографа Надара представила світу Картні художників від імпресіоністів. Там же і народився термін «імпресіонізм». Він бере свій початок від однієї з робіт Клода Моне «Сонце, що сходить» (прим. франц. «Impression, soleil levant»).
 Не маючи певної програми, але амбіційно, імпресіоністи міняють раннє розуміння на роль світла, яка найважливішим чином впливає на об'єкт, на його форму. Полотна художників переповнені живими, сонячними кольорами. Темні тони абсолютно ігноруються.
 Художниками-імпресіоністами, які внесли неоціненну лепту в розвиток даного напряму стали: Едгард Дега, Едуард Мане, Клод Моне, Альфред Сіслей, Огюст Ренуар, Каміль Піссаро, Берта Морізо і Фредерік Базиль. Нехай століття імпресіонізму не відведено достатньо часу (регулярно виставки імпресіоністів тривали до 1886 року), картини художників цього напрямку зробили неоціненний вплив на образотворче мистецтво, загалом. Імпресіоністи змусили по новому переживати труднощі, вони показали важливість моменту, важливість однієї емоції. Формально історія імпресіонізму закінчена. Але вплив цієї течії на живопис в цілому, воістину неоціненне.